Я знов одна… Лиш чути б! Відчувати!
Будь біля мене! Будь знайомим! Другом! Братом!
Лиш будь.
Я задихаюсь. Помираю. Будь.
Тремтить рука, тремтить від болю,
Що ці долоні не з тобою,
Що нікому зігріти пальці.
Завмерли… скрипом по склу.
Ці очі… Де іскра життя?
Невже згоріла? Ні, ще тліє…
Вдивляються, вишукують…
Щось в темряві. Щось чи когось…
Ці губи... так до болю стислі
Цілують холод ночі мов.
А місяць радісний, пихатий,
Цей поцілунок ловить знов і знов…
Вода… Струмок прозорий…
По віях, віках, по щоках…
Цей мертвий вираз
вимиває, вимиває, й кудись тікає…
Рука змахне сльозу одну
За одною. Так знов і знов...
Втомилась. Опускається.
На любов.
Не прийде він. Хоч й обіцяв!
Казав! Брехня! Ось правда вся.
Не прийде він! І пішов дощ.
Такий, що не закінчиться.
Тремтить рука, тремтить від болю,
Що ці долоні не з тобою,
Що нікому зігріти пальці.
Завмерли… Скрипом по склу, потім по підлозі…
А дощ іде. Цей дощ із сліз.
І я тону. Врятуй! Врятуй!
А ти десь там. Ти не прийдеш.
Прощай, коханий, і пробач,
Бо ти просив мене: «Не плач»
Прости, мій рідний, бо я плачу,
Тебе сьогодні не побачу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2017
автор: Алла Гонда