Ми всі землі цієї діти

Золотисто-жовту  пектораль
Зодягла  на  себе  диво-осінь,
Кличе  мене  з  хати  ця  пора,
До  її  краси  торкнутись  просить.

По  розкішно-сивих  споришах,
Обережно  з  трепетом  ступаю,
І  здалось,  немов  моя  душа
Росами-краплинками  стікає.

Пригублю  холодної  роси
Із  долонь  безвітряного  ранку,
А  згори  –  небесна  сіро-синь
Привідкриє  сонечку  фіранку.

Й  попливе  воно  легким  м’ячем,
Мов  по  морю,  чистим  небокраєм,
А  під  ним  –  журавлики  ключем
«Кру»  своїм  ранкову  тишу  крають.

«Прощавайте»,  –  посилаю  вслід,
Хоч  за  ними  ладна  теж  летіти.
Так  уже  влаштований  наш  світ,
Що  ми  всі  Землі  цієї  діти.
17.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751911
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.09.2017
автор: Ганна Верес