Вічність невтомно виписує кола.
Крізь небуття у наступне ніколи
Вільно вливається час.
Сонце відбилося кров'ю на сталі.
Спроби змінити майбутнє – невдалі,
Звісно ж для них – не для нас.
Під надокучливий скрегіт металу,
Хто я і звідки, вони запитали.
- Ймення мені легіон.
Ваша релігія тут ні до чого,
Я зустрічався і з чортом, і з богом
Й досі шаную закон.
Марно вдивляєтесь в сутність безлику,
Я – нескінченність, нема мені ліку.
Не допоможуть хрести.
Я не добро і не зло – тільки зміни,
Що, виростаючи з вогкої глини,
Створюють ліпші світи.
Доки Атланти це небо тримали,
Ви заправляли диявольським балом,
Всюди знаходили зиск.
Темрява світ у долонях колише...
Бій – це життя. Ви ж намолену тишу
Кидали на терези.
Сотні провинностей, виправдань сотні...
Очі палкі виглядають з безодні
Вироком судного дня.
Хай це звичайні слова серед бою,
Брязкіт мечів віддається луною,
Стогне нещадно броня...
Тільки спотворена похапцем віра
Вас не врятує, розписано сірим
Здавна омріяний сон.
Світ не пристане на хибні умови.
Правда очиститься кров'ю і словом.
Ймення мені легіон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751075
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.09.2017
автор: Вітрова Доця