Не журись, ще не час, ще не вечір.
Ще наш вік посередині дати.
Тільки цвіт опадає на плечі,
Тільки весен нам вже не догнати!
Ще не вечір, лише надвечір’я.
Ще не осінь, та близько до меж
Твого світу яскраве сузір’я
Запалило стихію пожеж!
Спалахнув, наче листя на клені,
Пізня зустріч струснула до дна!
Ну невже ти не знала до мене,
Що ти в світі, така-ось, - одна?!
Нерозгадана та неповторна…
Незвичайна та чарівна…
Дай, до серденька міцно пригорну,
Щоб надалі розлуки не знать.
Не соромся, що вік наш не юний,
Що на скроні лягла сивина,
Ще в душі одзиваються струни,
Хоч мелодія, часом, сумна.
Не сумуй, моя мила, хороша,
Тобі посмішка так до лиця!
Пані Осінь чеканить нам гроші,
Щоб достатку не було кінця.
Цього золота всюди по вінця,
Не ввібрати очима красу!
Я збираю в букети червінці
І до тебе, лебідко, несу!
З цим багатством зайду до господи,
Дай-то, Бог! – щоб тебе там зустрів!
Може бути: відчуєш ти подив,
А чи здасться, що раптом здурів.
Не здурів, тільки зранку побачив:
У очах плеще хвиля жалю.
Бо душа по осінньому плаче,
Хоч ще літо твоє на краю.
Не сумуй, подивись мені в очі,
Почерпни з них хоч трішки тепла.
Я люблю від світання до ночі,
Аби ти, якнайдовше, - цвіла!
п'ятниця, 15 вересня 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750761
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2017
автор: dovgiy