Їм би тихо вдавати байдужість,
Їм би погляд здружити з землею –
Мрії ж сльози наснагою сушать,
Шлях до сонця торують крізь стелю.
Їм би йти туристичним маршрутом,
І збирати чуття-сувеніри –
Лабіринтовість серця збагнути
Прагнуть щиро по карті довіри.
Їм би в буднів пірнути рутину,
Попрощатись крізь біль і "не можу" -
Та, пізнавши емоцій вершину,
Чорна прірва розлуки тривожить.
Їм би кари боятись за злочин,
І не слухати співів у терні –
Проклинайте! Лише не зурочіть –
Ви земні! Почуття ж бо - надземні.
Їм би в рамки вмістити бажання,
І сховати зізнання прилюдні ,
Та безмежним є щире кохання –
Боже, вільні, тому й неосудні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750666
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2017
автор: Серафима Пант