Я буду вітром,тінню,марою/спекою
І зорями зимою й восени-
Я пропаду.
Назавжди зникну
Допоки не побачу твоєї сивини.
Проб'ється наче грім над твою головою-
Впадаєш в смуток,тугу й печаль.
А я лежатиму у скринці як прикраса
Чекатиму коли потягнешся по мене,
Шукатимеш нагрудну пектораль.
А ти все не міняєш звичок,
Хоча постій..а погляд?
Забрала із собою,він мій як і твій ніж,
Що ти точив собі у поміч.
А змайструвавши зброю,
Яка дірявить кожен раз наскрізно
Запхав в легені-сплетіння сонця
Тепер не можу дихати без нього
Чи без тебе
Невірно все це,гірка правда
Вже підступає рвотою до горла,
І знаєш ,єдина твоя вада є.
Є ти і я.
Стою тепер неначе гола.
І не дивися наче я твій всесвіт...
Хочу ним стати,тільки не бари!
Віддай своє ,моє візьми..
Якщо проситимеш не йти
То ти іди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750544
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2017
автор: Звична