[i]Душа неначе у футлярі :
Дім, робота, сон.
А десь у синій далі
Хмар застиг ясний узор...
Чисто, світло, так безмежно,
Ген довкола нікого ́!
Мабуть сам Творець зумисно
Відчинив комусь вікно ;
Хоч якусь та все ж надію
У безвиході речей...
Знов серпанки тихо зріють
І душа вже соловей.
І дзвенить уже на повну
Голос, що мовчав давно...
Як кришталями по фону
Засіяє полотно.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750187
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2017
автор: Мандрівник