Цей теплий серпень в гомоні дощів,
Як щастя мить - коротка й невідчутна,
Яскраво-ніжним соняхом горів
На грані між минулим і майбутнім.
Між до і після, в радість небесам
Пянив обох, манив медовим Спасом.
Й так прикро, що тебе тоді мадам
Присвоїла у мене так невчасно.
Без намірів поганих , скажуть - збіг,
Що відчаєм розбив блакитне небо,
Планету Землю вибивши з-під ніг,
Як в ньому гостра виникла потреба.
З собою наодинці ця, в стократ,
Потреба, навіть більша, аніж - жити,
Далекий мій, узятий напрокат,
Ну, як тебе так взяти й розлюбити?
Можливо, хтось у власному житті
Таку аферу зміг і провернути,
Закресливши минуле, а я - ні,
Не владна просто так його забути
В цей серпень, що аж стелиться до ніг,
Останнім шлейфом літнього левкою.
Якби ж він зміг, якби же тільки зміг-
Ніколи не знайомив би з тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2017
автор: Лілея1