Жили Козаки,самі по собі,
шаблі і голови були їх у ціні.
А як пішли і поклонились Катерині.
козацький дух,тоді й зломили.
Ось так і ми тепер зробили всі,
вклонилися Європі,а вклонялися Русі.
І ділять нас удвох,ці паничі-
людей їм не потрібно-потрібно їм землі.
В той час і ми брат-брата убиваєм,
на кого тягнем одіяло і самі незнаєм.
І ставши зрадником України ,
себе цим двом,самі ми падарили.
Хоча і нерозуміємо ми,що творим-
віддали чи подарували Крим.
Тепер і Схід,ще далі відберуть,
а далі Закарпатя,Венгри і Румуни загребуть.
Коли опамятаємось,що ми зробили,
навряд,щось поміняти буде сили.
І нашії діти,внуки ще згадають-
і кості наші всі пролають.
Прошу вас Українці,схаменітся,
і за подачкою чужою нежинітся.
Діди наші так між собою говорили-
борги- петля,на шиї у людини.
Дружім всіма країнами й людьми-
але Україну,за подачку,щоб не продали.
Так як за свою,рідною дитину,
стояти треба за неньку Україну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2017
автор: Бабич