Проста людина – не схожа не принцесу,
Комусь я мати, вже бабуся й прабабка,
Пращур однОго життєвого процесу,
Скажу відверто - не моя забаганка.
Проста людина, щодень шаную життя,
У світ весни, прийшла за покликом Бога,
Мабуть, щоб бачити на землі майбуття,
Мені дав долю, тож є своя дорога.
Я, як зернина, що у полі зростає
У колос вибилась, рада сонцю, світу,
Говію, тішусь,бачу небо безкрає,
Вклонюсь, Божому слову, заповіту.
Достиглий колос, є діточки, родина,
Мій рід продовжать, будуть жити, творити,
Я розумію, життя - золота днина,
Йому всі здібності маю присвятити.
У праці зАвжди досягаєш вершини,
Нащадкам успіхи - радості відчуття,
Тож хай, на полю, зростають зернини,
Щоби пізнати, відчути справжнє щастя..
04.09.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749436
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2017
автор: Ніна Незламна