Ти знаєш, люба, дні мого чекання
Неначе ніч в безсонні та журбі…
Не має строку, тягнеться до рання…
Як передати оцю суть тобі?
Ти знаєш все. Для тебе кожна днина,
Немов би ластівка, нестримно промайне
І знов сюди приходити повинна
Задля роботи…
А щодо мене,
То буде так, як склалось поміж нами:
В ласкаві очі поглядом пірну
І вся душа затоплена віршами
Повернеться в заквітчану весну!
Не знаю ще, про що казати буду,
Тому що зустріч буде лиш на мить.
А ти, голубко, ніжним дивом будеш,
Від чого серце грає і щемить.
І так завжди. На кілька літ, на вічність.
Безсилий час супроти почуття!
Бо я хворію на любов і вірність.
Недуга ця – до скону, до кінця!
Нехай у долі склалось безталання
І крім дітей супутника нема,
Та знай, - Єдина! Ти, - комусь, - Кохана
і по життю ідеш ти не сама.
Супроти долі нічого не вдієш…
Маю лиш дружби, приязні плоди…
Ще знай, - Царице: ти, - як Сонце грієш
Мій сивий жовтень, коли йдеш сюди.
На небосхилі хмари чорно-сиві.
Там нові дні загорнуті в плащі.
Бо листопад несе думки плаксиві,
Про ницість мрій нагадують дощі.
Та ти прийдеш і як нічні примари
Сум відійде, затихне старий біль…
Душі твоєї незрівняні чари
І в листопаді будять березіль!
вівторок, 5 вересня 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2017
автор: dovgiy