Колись таки настане день і час,
що Світ без нас продовжить існувати.
І Сонце теж вставатиме без нас,
без нас воно научиться й згасати.
І тільки мертва тиша в кожну мить
перебуватиме вже завжди в парі з нами…
Так повсякчас впродовж тисячоліть
життя людське текло під Небесами.
Щоб хтось з живих же на святій Землі
з теплом про когось міг із нас згадати –
усі, великі люди чи малі,
добру повинні вірно слугувати.
Щоб нас живі забути не могли,
в своїм житті нам треба зовсім мало –
щоб ми комусь потрібними були
і нас комусь з живих не вистачало.
01.08.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748664
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.09.2017
автор: Олександр Мачула