Покривається мороком всесвіт і йде на дно.
Розкриваються в нього рани, а з ними - я.
І мені тут так холодно й темно, бо все одно,
хтось сказав, тобі. Страшно, ти більше не моя.
Я не вірю, хоча по шкірі - мороз і лід.
Я не вірю, хоча у світу мета одна.
Я кричу "ти куди?", але ти покидаєш мій світ.
Я без тебе - на дно, я вже майже торкаюся дна.
Бо в тобі вся любов, бо насправді ти є любов.
Бо я бачу це все, як дивлюсь, у твоїх очах.
Тут без тебе я стільки втратив і запоров,
тут без тебе мені повільно з'їжджає дах.
Бо усе це не варте стукоту між ребер.
Бо усе це без тебе марно, усе дарма.
Закриваю долонями очі - нема тебе,
і вже більш не відкрию, на жаль, бо мене нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748382
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2017
автор: Любомир Винник