Плаче небо, і плаче одинока мати,
Вже сліз немає, здається,
Що потрібно в неба позичати.
Сповита смутком бідная душа,
Печаль і смуток, доленька сумна
Лишилась сама на самотині,
А діти, десь далеко на чужині.
Які то радісні були літа,
Коли була ще молода
Потрібно діток доглядати
І в школу з школи радісно стрічати
А що тепер - порожня хата
Яка чекає мов та ненька свята
Що вернеться ї дитина знов додому
Й повідає їй мати про печаль і втому.
Обійме, приголубить як в дитинстві
Загляне в карі оченята
Спитає: доню, чим ти так зайнята?
Невже земне багатство й слава
Не можуть показать той шлях
Який веде до рідного порога?
Невже така велика та знемога
Що душу так твою сповила
Із рідним домом розлучила?
А донька скаже їй слова:
Пробач матусю ти якось сама,
А в мене дітки, вже про них мені подбати
Потрібно ж гроші заробляти.
Чужі слова почула мати
А ж треба все прощати
Бо ж рідні ви мої усі
Кохаю ж вас у Божій всій красі
і вірить мати, що настануть дні,
Коли прилине радість з далини
настане мир і спокій на землі
І люди стануть добрі і не злі
Навернуться усі до Господа Христа
Дорога стане блага і свята
Де всі повернуть до своїх домів
І будуть жити як велика родина
І мати там зустріне доньку й сина
І Дух святий лиш буде панувати
До Бога, віри і надії направляти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2017
автор: Melnychuk