Розпечена сонцем земля,
На небі й хмаринки немає.
Поникли від спраги поля,
І вітер пекучий гуляє.
І поміч не знають де взяти,
Хоч трішки б живої вологи,
І сил вже немає чекати.
Що? Гнів на них вилили боги?
І суховій – вісник богів
Стебло, що вмирає, гойдає.
За людства бездушшя й гріхи
Природа мов відповідає.
То ж, може, розплата прийшла
За зло заподіяне нами?
Ні! Кара та ще не дійшла.
Це тільки затримка з дощами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748047
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.08.2017
автор: Валерій