Чуєш, внучко, - бабця каже так малечі, -
Що закон життєвий знати всім до речі.
По голівці гладять руки вузлуваті,
А думки обсіли - хмарки пелехаті.
У житті буває трапляється часто,
Що в вогонь не треба підливати масло.
Бо вогонь пекучий спопеляє душу
І не скажеш потім:"Я про все забуду".
І не зможеш долю назад повернути,
І вже неважливо, що осудять люди.
Важливо, що сам ти при цьому відчуєш,
Якими нитками рушничок з гаптуєш.
Рушничок, що зветься збіглими роками,
Що стежками круто ліг між споришами.
Що стало для тебе повчальним уроком,
Щоб внукам, твоїм вже, було щастя кроком.
Щоби в мирі жити, слави наживати,
Вільними у силі, щоб війни не знати
Ні в душі, ні в серці, в Україні-неньці,
Добром щиро засівати, не по жменці.
27.08.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2017
автор: Валентина Ланевич