А може він пророчий - сон із ночі?
Він повідав, що скІнчиться війна...
Недовго. В вісімнадцятому році-
Гібридно-ненажерливо страшна.
Сусід беззубий плакав у хустинку:
Вже не помру з душею, що болить...
А сльози, мов в дитини,- беззупинку-
Таки ж бо Україна буде жить!
Здалеку вила, наче та вовчиця,
Зчорніла жінка, як той привид- тінь,
Син -одинак живим щоночі сниться...
Який той плач ! Який нестерпний біль.
Вже рік сорочку мати вишиває,
Весілля - каже,- скоро в Василя,
Щоночі плаче й птаху відганяє,
Бо страху та нещасній наганя.
З усіх кінців ідуть щасливі люди,
В знаменах всі,у жовто-голубих,
І радість розпирає їхні груди-
Старих, у зморшках, юних, молодих
Повернуться,повернуться соколи,-
Страшна ціна, щоб знати:хто є хто,
Нас не задУрить вже ніхто, ніколи,
Моя нещасна Ахілесова п"ято!
Гудів народ , як рій в гаряче літо,
Обличчя сяяли, хоч писанку малюй...
Лиш тітоньки Марії монолітом,
Стоятимуть незрушніше статуй..
А може, він пророчий?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747777
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.08.2017
автор: Надія Карплюк-Залєсова