Відкриваю шафу, обдивляюсь речі.
З того виросла, а це вже не пасує…
О, це ж моя сукня! Покладу на плечі,
Знову пригадаю, як удвох танцюєм…
Ой, моя кофтинка!… В ній природньо й добре…
Стільки в її нитках радості й добра…
Може й не найкраща, але так комфортно…
Приміряю… Сумно… Вже таки мала…
Джинси і футболка бачили і гори,
І долини, ріки густоту лісів.
А тепер у шафі на поталу молі,
Що додала лишніх пригодницьких дир.
Куртка під якою, зігрівалась швидко.
У осінню зливу, чи в весни сонет…
І в твоїх обіймах почуттів всіх злитки,
А тепер у шафі, складена в пакет.
Все я закінчила. Місце на полиці,
Для нової моди, для життя та стилю
А буває часто, щось та враз присниться.
З одягу старого, лине ностальгія.
Між нитками спомин все буває кличе,
Аромат вдихаєш, теплі почуття.
І перед тобою знову ті обличчя.
Шафа спорожніла. Шафа – то життя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747529
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.08.2017
автор: Шкурак Тетяна