Стоять ці свідки мовчазні
Історії рідного краю,
Давно садили їх колись
За царським то іще указом.
Старі, потріскалась кора,
Гілля ламалося вітрами,
Здавалось би прийшла пора,
Щоби уже їх порубали.
Та зеленіють щовесни
І восени в них листя жовте.
Іще таки міцні вони,
Стоять над шляхом осокори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747175
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.08.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський