Сріблом відпливає Самотньо і сумно
вже блискуче літо, стає біля дому,
в школу поспішають схилили голівки
замріяні діти... яблуні додолу.
Бори за борами
туманом сповиті,
поміж берегами
річки смутком вкриті...
Люди на городах Позгрібати листя,
картоплі копають, скласти все до купи,
врожаї зібрати розпалить багаття,
вони поспішають. очистити луки...
Аж ось за ланами,-
грім загомонів,
ніби незнайомий
велетенський звір.
Вітерець повіяв, Люди не злякались:
дощ задріботів, і дощу, і грому,
певне налякати і не поспішали
він усіх хотів. вернутись додому.
Під дощ підставляли
плечі і долоні,
губами ловили
краплі не солоні.
Вмивали обличчя, Після дощу можна
весело сміялись, трохи відпочити,
від дощику того що не доробили
наснаги набрались. завтра доробити.
Посидіти в домі
за круглим столом...
Сповнив дощ надії,
наповнив добром.
І віра у краще Жити ж легше завше,
в людей відновилась, що не говори,
от якби до всього як усі здорові
ще й війна скінчилась... і нема війни...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2017
автор: геометрія