Як Любов не загубити,
І з нею все життя прожити?
У житті так багато різних спокус,
Мотай ти, друже, на вус.
Глянь, проростає як швидко
Бур"ян життєвих клопот,
І заростає наша Любов.
Дивись, як широко відкривається рот,
Невже шлунок - нашого життя кивот?
А онде зграя птахів налетіла,
І зерна Любові майже поїла.
Ой! Як треба її щодень плекати,
Щоб щедрі врожаї мати.
Ну й проголодався мій живіт,
Усім сердечний мій привіт!
Любов"ю не насититься шлунок,
Навіщо йому того кохання трунок?
Йому б смачненького чогось поїсти,
А потім відпочити.
Сісти, лягти, заснути і так
В блаженстві цім побути.
Сите тіло - і душа не страждає,
Отоді вона своє "Кохаю" заспіває.
Хто кохає силу і слабкість свою відчуває.
Так мало у світі світла, тепла
І жертовної Любові,
До неї серця ще не готові.
Щезає наша віра і десь
Дівається надія на поміч
Із небес. Черговий стрес -
До тебе вже у мене виник інтерес.
Але віри мало маю,
Інтерес вмомент втрачаю.
Маю цілий букет своїх проблем,
І так із ними ми живем.
Для Любові уже місця мало,
Перше місце виживання взяло.
Нам вижити треба і крапка!
Або ж три...
І ти свої біди-труднощі три,
Перетирай і порохом у світ пускай.
І хай розвіється той порох
Вітром життя,
І для Любові настануть
Ще митті Буття.
Нам з Любов"ю Бути, Жити,
І Час новий творити.
А чи готовий твій душевний грунт?
Можливо, відчуваєш у душі ти бунт?
Бунтує душу зневіра -
Дивись, яка велика діра.
Може статися біда -
Загубиться Любов уся.
Латайте дешевні діри!
Господи! Подай ти нам віри!
Хоча б як гірчичне зерно,
Щоб те маленьке зерно Любові проросло.
Проросло, росло і виросло.
І, щоб було міцним
Стебло Любові.
Це ж стержень нашого
Духовного Єства.
І немає тут ніякої
Умовності, багатомовності, відмовленості.
І хай ніхто не відмовляється,
Щоб Любов на дорозі не валялася,
І не блудила по дорогах життя.
Вона, щоб у нашому серденьку
Місце знайшла, бо нелегку дорогу
До нього пройшла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746931
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2017
автор: яся