Ти простягаєш свої ру́ки, щоб зігріти,
Як віти Са́кури, тонкі́ рожеві віти,
До то́го сонця, що давно-давно загасло,
І ти це усвідомлюєш прекрасно.
Не буде ка́зки, і промінчик не розбу́де,
Тієї дівчинки ніколи вже не буде,
Вона льодинкою розтанула в озерці,
Вона залишилась у маминім люсте́рці!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746856
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.08.2017
автор: Роман Лілея