Сповнені любові і душа, і серце,
коли таємничим лісом я іду.
Свіжістю дихнуло лісове озерце,-
тут усе чудове, усе на виду!
Біленькі хмаринки он моргають з неба,
вітерця натхненні подихи ловлю.
Тут все загадкове...А кущі й дерева
вітами колишуть: "Шу-шу-шу-шу-шу!"
Ось високим муром, темним, височенним,-
велична дубина стоїть на посту,
усе захищає гіллям здоровенним,
а гостям незваним каже: "Не пущу!"
Ген, поміж дубами стоїть запишався,
надміру натхнений, вищий від усіх,
загадково - пишно, в листя загорнувся,
гордий і величний лісовий горіх.
"Добрий день, дідусю!"- голосно гукаю...
"Сю-сю-сю!"- відлунням лине звідусіль.
Я ловлю ті звуки, я їх відчуваю.
"О-хо-хо!"- проснувся вже нарешті "дід".
І від сну стряхнувся своїми гілками,
крякнув величаво, аж ліс зашумів.
Навкруги чудово стає і цікаво,
розбудити вчасно "дід" усіх зумів.
Сповнена наснаги, я крокую далі,
ось стара цегельня, зранена стоїть.
Це сумна руїна, сповнена печалі,
з нею і легенда на жаль уже спить.
Я про цю цегельню уже дещо знала,
колись вона сильна і міцна була.
У роки буремні людей захищала,-
від ворогів лютих вона як могла.
І я біля неї постою в зажурі,
сповнююся віри, любові й тепла.
Дивляться на мене її вікна й двері,
наповнюють душу тим теплом до дна.
А в моїй уяві тремтить щось жагуче,
ніби тут бувала і моя рідня.
Таке загадкове колишнє минуле,
сповнена надії подорож моя.
Час збігає швидко, вже пора додому,
тихо повертаюсь і назад іду.
Дякую я лісу і Духу Святому,
в помислах я з лісом розмову веду.
У лісі набралась я наснаги й сили,
так ніби скупалась у святій воді.
І мені здалося, появились крила,
щоб не потонути навіть у біді...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2017
автор: геометрія