Та в мене є друзі, справді,
просто я люблю снідати одна,
бачити як розквітає день над містом,
і як у серцях настає зима,
і як моє серце таким чином стає
чисте.
Та в мене є люди, і я не самотня,
лише збентежена та трохи збочена,
та багатьом це подобалося,
їх була сотня,
і вони казали, що я прекрасна, бо порочна,
сміялася я гучно,
і веселилася під найкрутішим на світі дощем.
Та в мене нема ворогів,
а якщо були,
то я їх повбивала мечем.
Та в мене є Бог,
але про святе я нічого не знаю та не визнаю жодної релігії,
а ікони для мене це людської уяви візії.
Та в мене є кохання у серці,
і так багато,
що захлинаюсь ним та роздаю випадковим перехожим,
навіть не придивляючись, живі вони чи мертві,
аби вони були чимось схожим
на надію.
Та в мене є мрії, просто я більше
дію,
ніж мрію,
у мене часто питають "та як я смію?" -
а ось так.
Та є в мене мораль,
тільки совісті немає,
бо я взагалі не знаю, що це означає,
ось так і живу безсовісна,
та перетворююсь через життєві злети на сталь,
і мені не жаль.
Є в мене натхнення.
Є щастя.
Я щаслива.
І це було зараз найбільш небуденним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2017
автор: Попіл Фенікса