Як сонце, втомлене за день,
Під ковдру обрію не поспіхом лягає,
Так соловей своїх спокусливих пісень
Співать натхненно починає!
І сон злітає, як туман з ріки,
Бо наші м’язи, занімілі вже від втоми,
Що ледве душу нашу принесли додому,
Згадають пестощі коханої руки….
І ми бажаєм вже не пристрасті шаленства -
Ми зараз хочемо лиш тихого блаженства…
Співає серце солов’єм, хоч втома не зникає...
Кохання наше просто ніжності чекає….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2017
автор: Сергій Прокопенко