Прийду на прощу, мовчки примощуся
На край постелі, де дрижить стіна.
Ти знаєш, я, буває, таки злюся,
Коли настане ніч, а я сама.
І серце стисне зойк хотінь нестримний,
Де шепіт вуст гарячих, що твоя.
Заполонить єство інстинкт тваринний
Й не треба слів - говорять почуття.
Спадуть окови сорому безгрішні,
У втіх земних божественна краса.
Дух торжества твого торкнеться спальні
І щезне...На війні ти... Я ж одна...
17.08.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2017
автор: Валентина Ланевич