Свічею тану в пригаслій зорі,
У вечір, той, що нічка не зборола.
Палахкотить душа - не на порі,
Щоб згинути, хоча вчастую квола.
В твої обійми лине без мети,
В любові лиш одна мета - кохання.
Сердець свічадо прагне зберегти,
Чому тоді, те в долі покарання?
Караюсь тілом в погляді очей,
Котрі зовуть відчути ласки злуку.
Схлипами туги в досвітку ночей,
Коли безсоння простягає руку.
Караюсь, збігають у осінь дні,
Рум’яні яблука чекають Спаса.
Свічею тану у гулкій тиші,
Поклич...По шклі піду до тебе - боса.
15.08.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2017
автор: Валентина Ланевич