Два виміри

Картина  -  "М'який  годинник  на  момент
 першого  вибуху",  Сальвадора  Далì.

[i]Диптих  написаний  у  співавторстві  з
[b]Іриною  Лівобережною,[/b]  за  що  
моя  їй  щира  подяка.[/i]



[b]ВсЕсміх[/b]

Лунає  ВсЕсміх  звідусіль:
[i]-  "М'яке  завжди  влучає  в  ціль!.."
[/i]

     М'який,  яскравий  та  липкИй...
     Привабливий  він  -  ЧАсу  плин!

На  тло  його  -лишень  послухай!-
Присіло  людство,  наче  муха...
     (Ще  на  ЗорІ,*  ще  як  Біг-бЕнг
     Статичності  рвав  міць  стремен).

Хотіло  людство  -п'яне  й  сонне-
З  краЄчку,  глянути  в  Безодню.
     Шість  лапок  вп'явши  в  циферблат,
     У  зАхваті,  сидить  що  "над",

Плювало  людство  в  чорну  Прірву,
І  жоден  з  тих  плювків  не  схибив.

     Та  регіт  Прірви  був  гостріш,
     Аніж  від  друга,  в  спину,  ніж:

[i]-  "Та  плюй  собі,  нахабне  бидло!..
Ти  ж  ще  не  знаєш,  що  вже  влипло!..
     І  Час  ТебЕ,  у  грі  своїй,
     Вже  не  відпустить,  як  не  дій.

Сиди  сумирно,  шарж  на  бджілку;
Вже  прилетять  невдовзі  стрілки,
     Чий  рух  невпинний,  повний  сил,
     ТебЕ  зітрЕ,  ретельно,  в  пил!..

І  пил  той,  знаєш,  недаремно,
Впаде  згори  -  сюди,  до  мЕне;
     То  плюй,  покИ  що...чом  би  й  ні?..
     З  плювками,  будеш  -  тут,  на  дні!"
[/i]


Дарма  працюють  люто  крила  -
Лиш  витрачають  рештки  сили!
     Ми  лиш  на  трішки  відповзли
     Від  володінь  отої  мли.

І  споглядАєм:  безупинно,
З  Небес,  ЧасУ  шматочки  линуть...
     Вирують  фарби  навкругИ,
     Безбарвні  -  ми,  лишень,  й  гріхи.

Тож  сидимО  -  нахабні  й  вбогі,
Безсилі...
                           зклеєні  всі  ноги...
     Пластичність  -  всюди,  Окрім  як
     У  нас  самИх,  де  зло  і  ляк.


Метелик  все  це  споглядає.
(Це  ті,  що  прИйдуть  потім,  з  РАю)
     Як  смак  ми  втратимо,  як  сіль,**
     Й  зітрЕться  слід  наш  звідусіль,..

Годинникар  підкрутить  вранці
Пружину  змін  цивілізацій...
     І  прИйдуть  ліпші  за  всіх  нас,
     Нехай  хоч  трохи!..рАз-по-рАз...

Так  Всесвіт  вчить:  [i]-  "Простіші  водню***
Ви  будьте,  й  бережіть  Безодню!
     СтрашнИй  не  забувайте  Суд,
     І  лиш  [b]благословення,[/b]  з  губ,..

Нехай  злітають  ваших  всюди  -
За  будь-яких  умов,  о  люде!.."[/i]


[b]А  сміх  летить  потоком  мар  -
Сміється  з  нас  Годинникар...[/b]


[b]ВСЕплач[/b]

Сунеться  Часу  загусла  ріка.
Людство  зухвале  –  саме  собі  кат.
Спільної  користі  не  визнає,
На  заборони  нахабно  плює.

Крутяться,  крутяться  Стрілки-Віки,
Час  швидкоплинний.  Та  всім  невтямки,
Що  упаде  у  Провалля  Ікар,
Лиш  забажає  Годинникар.

Бачиш?  Безодня  нейтрально-німа,
Там  НадновІ****  поглинає  Пітьма.
Можуть  Метеликів  крильця  малі
Разом  змінити  орбіту  Землі?

Війни.  Земля  під  ногами  тремтить.
Люті  пожежі.  Живому  –  не  жить.
На  Циферблаті  всі  стрілки  дрижать.
…Мертві  очима  до  неба  лежать.

Зводить  Пружину  незрима  рука.
Сунеться  Часу  невтримна  ріка.

Ми  підточили  основу  основ.
Люде,  згадайте,  що  Бог  є  Любов!



*  -  на  такій  собі  "Абсолютній  Зорі",  тобто
 на  самому  початку  взагалі  будь-чого;
**  -  Євангеліє  від  Матвія,  5:13;
***  -  водень  -  найпростіший  елемент
 Періодичної  системи;
****  -  наднова[*s*]  (Супернова)  —  це  зоря,  
що  раптово  збільшує  свою  світність
 у  мільярди  разів.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2017
автор: 8 КороЛев