Так важко дихав день – сопів,
Мов пес старий після пробіжки.
На собі ніс серпневий спів
І сонця круг тримав за віжки.
Метав жарини, й густо так,
Немов би світ хотів спалити.
Кривився сонях, скиглив злак,
Який не встигли ще скосити.
А люд молився небесам,
Просив воді урвати сіті,
Сплітав віночок із осан
Тому, хто все створив у світі.
Почув їх Бог, позвав хмарки -
Схилилися у реверансі,
Пустили воду на хатки
І на усе, що було в трансі.
12.08.17 (трохи відредагований 12.08.21)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)