За що отут щомить розп’ятий. . Святий народ, що жив й співав

І  знов  тебе,  мій  світлий  раю,  
Душа  моя  з  пітьми  впізнає
Не  мала  спокою  ніде,  
А  тут  на  сповідь  знов  іде  
Оголена..
Як  народилась.  
Мов  до  матусі  прихилюся,
До  тебе,  білена  хатина.
Прийми  ж  мене!  
я  мов  дитина,
На  руки  голову  кладу,  
І  душу  свою  і  мету
І  правду–все  у  тім  раю
Я  тобі,  нене  ,  віддаю,  
Складу  стиха,  на  той  вівтар..
Святий  вівтар!
Бо  в  вирі  мар
Над  ним  хтось  плаче  і  сміється.
-Хто  тут?  
Та  він  не  признається.
Не  хоче  мені  розказати  
За  що  отут  щомить  розп’ятий..
Святий  народ,  що  жив  й  співав  
Бо  птах  під  серцем  вільних  мав.
ТА  триста  років  вже  не  має…
За  що  його  на  суд  страшний,
Веде  обідраний,  сумний
Сліпий  й  старий  бідака-  чорт?
Чому  та  біла  хата  і  земля…  
оТ  -ОТ  ВЖЕ  буде  не  моя?
І  не  твоя,  мій  світлий  Раю..
ЗРАДЛИВІ  душі  народжує
Свиня  стара  
Не  дивно  ж  Рай  -
В  пітьмі  .
Дніпро-…  У  забудовах  та  
в  кайданах..
Тяженько  спить.
Ой  отамани...  Ні  я  не  смію  вас  згадать...
Хай  сплять,  хай  міцно,  діти  сплять!
Вже  й  місяць  кволо  світить  там,  
Де  був  душі  величний  храм..
Та  що  це  я  ?  Уже  світає.
І  соловейко  знов  співає.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2017
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)