Шелести, мій саде, шелести,
Озивайсь до мене співом листя,
Скоро упаде воно, барвисте
І гілок оголяться дроти.
Шелести, мій саде, вдень, вночі,
Розмовляй зі мною наодинці,
Зрозумій, це необхідно жінці,
У душі якої, як в печі.
Шепіт твій утішить, звеселить,
Розжене думки гірко-солоні…
Простягаєш ти свої долоні,
Щоб від зла у світі захистить.
Знаю, саде, скоро ти заснеш,
Замотає в ковдру завірюха
Ніжні гілочки по самі вуха,
Так що навіть вже не шелеснеш.
Як я буду, як прийде зима
Без твоїх розмов і без розради,
Як ці довгі дні здолати, саде,
Чи зі смутком впораюсь сама?
Шелести, мій саде, шелести,
Доки ще можливо бути разом,
Будьмо насолоджуватись часом,
Де ще літо…вечір.. Я і ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745442
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.08.2017
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)