я в тіні, чи під тінню – під небом, бо дуже ненавиджу світ.
підпираю свій мур, що його
зводив супроти отари –
як ще назвати це людство? –
ціле життя так ретельно,
наче моя ненависть – докладний бухгалтерський звіт
чи хроніка давніх часів, де блукають монголо-татари.
я згадав: я в тіні, а тиняюся там попідтинню,
коли схочу реального сонця:
воно любить мене, не вб'є;
а ненавиджу світ – то збрехав, і зворушений щиро обслиню
перше зворушене серце, а вже потім – і серце твоє.
скажуть тобі: "змий косметику і макіяж, солідол і багно з цього чорта"
так як ти кажеш мені; та лиш тільки собі уяви,
як би нам добре було без усього: без людей, без шампанського й торта
десь там безвісти дуже далеко –
мов жуки, ми там будемо повзати, кликати, і губитися серед трави;
або ж як маленькі, самосіяні, та дуже такі амбітні
дерева у бога в дворі;
або райських воріт дві ворітні.
якщо я не вилізу звідси, чи вилізу, але не схочу.
що кажу я не знаю. я – дурень. дозволь, цю біду перескочу:
ну, я радий, що я дурний: так я б'юся об ті свої мури;
а ненавиджу тих, що в порядку, в сметані й брехні,
бо насправді вони – дикуни, хоч і вбрані у штучні шкури;
в них і мізки, й серця, і сокири, – й навіть звичаї не кам'яні:
глиняні. а якби ти схотіла заколотити їх всіх до дна,
досить було б показати, що ти людяна, добра й смішна,
і готова сплатити за їхню брехню любов'ю,
а за їхні трухляві цінності – живою гарячою кров'ю.
якщо мене випруть, чи виперуть – слухай: буває на світі
дещо гіршого, ніж у казках про скляних королев-кришталев.
тут мій рай; тут співають кумедні пташки в верховітті
двох спарованих, непоєднанних і неподільних дерев.
і якщо я не страчу, не схиблю, не зраджу й не сяду в калюжу,
я з зірок та комет викладатиму не небі твоє ім'я,
щоб пишалася та величалася;
все, що проспав – надолужу,
і позаздрять нам двом навіть ангели,
що ми вдвох: я й богиня моя
за твором: I won't crap out, Iggy Pop
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745408
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2017
автор: norton