Сестру прохала: «Йди до нього, йди.
Він пропадає, я без нього гину.
Нас врятувати можеш тільки ти,
Скажи йому, що жду від нього сина».
І та пішла. Довгесенько нема.
З-за груші глип – милуються медово.
Він так її жагуче обіймав,
Вустами пестив, ніжив щедро словом,
Що я й затерпла. «Сестро! Як могла?» -
Не криком - німо в розпачі металась.
«Я се удіяла з любові, не зі зла», -
Ножем встромила, чи отруйним жалом.
Уже й не тямилась: і вила, і ревла,
А місяць вповні сяяв оковито:
«Та не спікай себе і їх до тла.
Поглянь, які щасливі у них діти.»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745211
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2017
автор: Оксана Дністран