В повітрі пахне навкруги дощем,
Спраглій землі вже хочеться водиці,
І хмари небо одягли плащем,
З небес поллється зараз , як з криниці.
І вдарив грім, відлуння понеслось,
Стрілою пролетіла блискавиця,
Із неба , мов рікою полилось,
В воді скупалась матінка-землиця.
І вітер в цей момент ошаленів,
Зірвався й розгулявся не на диво,
Лелека зляканий стоїть ,мов онімів,
Його гніздо на землю полетіло.
Неслись дерева, гілля і дахи...
Без жалю все тріщало і ламалось,
Збивались в зграйки втомлені пташки,
Все , що живе тікало і ховалось.
Летіли яблука і груші у садках,
Ячмінь й пшениця похилились долі,
І простір весь вже зливою пропах,
А вітер рветься , наче хоче волі.
Кружляє , свище, високо злітає,
І хмари розганяє в небесах,
Стихія помаленько вже минає,
І легше дихати , проходить страх...
А ось веселка небо прикрасила,
І сонце знову вийшло на поля,
Та все понищене, дивитися не сила...
Отак стихія з нами розмовля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745162
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2017
автор: Калинонька