Дерева й люди. Люди і дерева.
Іздавна поруч ми на цій землі.
Вросли корінням у земне черево,
У злагоді та мирі ми жили.
І рід вели свій з дерева прароду,
Зі святістю ходили у ліси,
Брали собі дарунки від Природи,
І в кронах чули предків голоси.
Що ж змусило людей ворогувати
Із цілим світом? Хто надав права
Себе найрозумнішими вважати,
Немов навкруг пустеля нежива?
Ліси прадавні нищимо під корінь,
І зводимо будинки кам'яні,
А потім – то пожежі в нас, то повінь,
То бурі й землетруси руйнівні!
Бо ж Всесвіту терпіння небезмежне
Для тих хто безкінечно чинить зло.
Чи не пора нам, люди, обережно
У бік природи повернуть чоло?
Про неї дбати, як про рідну матір,
Ходити, не соромлячись в ліси,
Щоб там коріння роду відшукати
І знов почути предків голоси?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745027
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.08.2017
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)