Наснилась полю сива-сива доля
Багатострадної Вкраїнської землі,
Як азіати, а точніш, монголи
Топтали й мучили віки народ її.
Як матерів гірко-солоні сльози
Текли тоді річками у моря,
Лютневі як пекли її морози, –
То України змучена земля.
Здихнуло поле після цеї ночі,
Бо важко пережити такі сни…
Відкрило сонечко під ранок свої очі,
А вже зима котилась до весни.
І хоч земля іще не парувала –
Не вистачало ще того тепла, –
Та знов синів під стяг один збирала,
Бо запалила знову Схід… війна.
Гвалтують знову дикі азіати
Землі прадавньої закони і нарід:
Горять людські і душі там, і хати…
–Чом, Боже, їх від мук тих не вберіг?
Адже народ тобі так щиро вірив,
Чекав – накажеш зло у світі цім,
Свою давно він горя випив міру,
Пошли ж на землю з неба мудреців,
Щоб війни вони, врешті, зупинили,
Й синівська не кропила кров землі,
Щоб материнські душі так не нили,
Щоб люте панство щезло у Кремлі.
Розпластана, обдерта Україна
Лежить на кращих землях, світових,
Над нею – крик, так схожий на чаїний,
За сином – матері, за мужем – удови.
Полтава, Дублянщина, 12.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744949
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.08.2017
автор: Ганна Верес