Любове, здайся! – ти надмір слаба...
Чи порятуєш світ захланних тіней?
Доба грабунку – гибло... голуба...
Убережен цілунка колір синій...
Чи то лишень набачилось тобі –
жоржин жагучих пелюстки гарячі...
Познач невинні чола у юрбі,
застережи убогих від розтрачень!
Це неминуче, як наплив грози,
як гуркіт грому на застиглі крівлі –
струмінь прозора чистої сльози,
рипуча сповідь ветхої будівлі...
Той дощ не дощ – то камінь з пращ, чи прощ,
на всі твої минущі марнослов’я –
юрба заблудла в нетрях роздорож,
у лживих мірках власного здоров’я.
Чи ж вільні ми у виборі?! Дарма...
У божевільних самотужних мушлях
чекаємо на тих, кого нема
побіля нас – єдиних, десь там... сущих...
...Доба грабує... Греблі рве... доба...
Юрба сліпа в блаженнім надвеличчі –
невже, Любове, ти таки слаба!!!
...Предивним сяйвом світяться обличчя...
[i](Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744680
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.08.2017
автор: Сіроманка