Ірина Вовк. "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіли русам їх пращури"

[b][i]Дощечка  7Ж  
Течуть  ріки  великі  на  Русі,
 і  многі  води  їх  журчать,  співають  стародавнє.  
Про  тії  боляри,  якії  не  боялися…  і  літа  многії  
боролися  о  вольність  руську.

Ті  то  славні  нічого  не  берегли,  ані  життя  свого,
 –  тако  ріки  о  них  берегинять.  І  вітри  буйні
 гасають  над  ними,  плачуть  восени,
 а  в  зимі  студеній  гурлихають  по  них.
 І  голублять  дівоньки  і  ті  це  говорять,
 як  погибли  тії  у  славі,  а  не  оставили
 землі  своєї  ворогам.
 Ніби  є  ми,  синове,  також  потомки
 і  не  лишимо  ми  також  землі  нашої…

Дощечка  8
 «Боронись,  земле  руська,  і  борони  сама  себе,
 а  щоб  інші  не  були  на  твоїх  крячах,
 а  тобто  ворогам  не  далася  охомитана
 і  до  воза  прив’язана,  аби  тягла  той,
 куди  хотять  чужії  влади,
 а  нібито  ти  хочеш  іти  сама».

Дощечка  7А
 «Єсьми  многі,  а  вороги  не  суть  такі  многі,
 як  ми  єсьми,  русичі,  а  ворогів  не  стільки,  як  у  нас.
А  де  впала  кров  наша,  там  є  земля  наша,
 і  це  вороги  знають,  і  це  на  нас  стараються,
 і  ці  старання  їхні  марні  будуть,
 як  вони  були  і  в  старі  часи  отців  наших.

Дощечка  2А  
«…А  богів  купальте  і  Дажба  шануйте,
 бо  оце  ж  бо  ми    є  русини,  Дажбові  внуки…»[/i][/b]

[b]Словничок  –  потайничок[/b]

[b]болярин[/b]  –  боярин
[b]берегинити[/b]  –  бити  в  береги,  плескати  на  береги;
[b]гурлихати  [/b]–  воркувати  по-голубиному;
[b]крячі  [/b]–  шия  або  ж  плечі,  рамена;
[b]охомитати[/b]  –  накинути  «хомут»  на  шию;
[b]хомут[/b]  –  петля  для  запрягання  коней;
[b]лик  [/b]–  обличчя,  образ;
[b]лики[/b]  –  крики  радості,  веселощів;
[b]многоликий[/b]  –  різнобарвний,  або  ж  шумний,  галасливий;
[b]обоз[/b]  –  багато  возів,  таке  собі  «містечко  на  колесах»,  де  ховають  зброю,  одяг  і  харчі  під  час  облоги  і  військового  походу.


[b]Сторінка  –  берестинка
[/b]
На  Русі  течуть  ріки  великі,
в  ріках  води  журчать  многоликі.
Ріки  «многая  літа»  співають,
а  роки  все  течуть,  все  минають.
Отчі  лики  в  синах  не  загинуть,  –
тако  ріки  о  них  берегинять,
а  вітри  буйно  віють  над  ними,
плачуть  в  осінь,  гурлихають  в  зими.
І  голублять  голубки  –  дівчата
тих,  що  в  ноги  не  вміли  крячати,
ще  й  тягти  на  крячах  своїх  воза
в  хомутах  до  чужого  обозу.
[b][i]Єсьми  руси  і  суть  такі  многі,
що  нікому  не  падали  в  ноги,
а  де  падали  в  битві  суровій
там  земля  наша  кровна  від  крові.[/i][/b]
[b][i]Бережіть  свої  руки  від  крові!
Будьте,  внуки,  живі  і  здорові!
[/i][/b]

ЗАМІСТЬ  ПІСЛЯМОВИ
[i]Щойно  відговорила  устами  наших  пращурів  до  тебе,  люба  дитино,  Дощечкова  читанка»  і  відкрила  тобі  сокровенні  свої  знання.  Ох  і  нелегкий  був  шлях  цієї  книжки!  Насправді,  наче  мощений  з  важкого  каменю…А  річ  у  тім,  що  написана  вона  ще  у  1990  році  з  таким  натхненням,  наче  подихом  божим.  
Знаменита  дитяча  художниця  Зеновія  Юськів  не  відразу  зілюструвала  її.  На  це  пішло  довгих  два  роки,  допоки  з  умілих  рук  окреслилися  божі  обличчя  Сварога,  Числобога,  Перуна,  Світовида,  володарки  Мармореї  та  жар-птиці  Матиреслави.  Скільки  книжок  перечитано,  енциклопедій  та  стародруків,  аби  ці  обличчя    надихнути  правдою  життя!
…І  ожили  ілюстрації.  Наче  легкий  вітерець-Стрибог  пройшовся  сторінками  –  такі  напоєні  зеленню  трави,  журлячими  потічками  праісторичних  джерел  та  світлом,  що  дає  любов,  новонародженого  Сонця-Дажбога.  Тут  витоки  наших  звичаїв,  обрядів,  нашої  пам’яті  та  культури.  Тут…  у  цих  сторінках…
Та,  здавалося,  що  довкола  «Дощечкової  читанки»  запала  темрява  ночі.  Минали  роки  за  роками,  а  голосу  натхненних  сторінок  ніхто  не  розпізнавав.  Пройшло  15  років,  потрачених  на  марні  спроби  перемогти  глупу  темінь  на  німоту.
Аж  раптом…  не  стало  Зеновії  Юськів,  не  стало  Зені.  Душа  її  тепер  буде  світити  нам  зіркою  з  неба,  поруч  із  душами  наших  померлих  родичів  –  так  розповіла  на  своїх  сторінках  заповітна  «Дощечкова  читанка».  Світло  Зениної  душі  таке  потужнє,  що  стало  видно  кінцеву  мету  –  а  це  видана  книжка!  
…  О  так,  вона  була  б  видана,  якби  хтось  із  зловмисників  з  невмирущої  армії  Чорнобога  у  службових  кабінетах  не  загубив  50  оригінальних  Зениних  ілюстрацій.  
І  знову  –  темрява,  знову  –  довгі  роки  чекання:  що  робити,  чи  починати  усе  з  початку?  Чекати  наступні  …  роки,  поки  надійде  омріяний  час…  
Так  уже  сталося  –  бути  «Дощечковій  читанці»  останньою  в  переліку  Зениних  книжок,  але  це  живий  пам’ятник  талановитій  художниці  і  прекрасній  людині.[/i]
[b][i]Автор[/i][/b]
 

(З  "Дощечкової  читанки"  для  дітей  за  сторінками  
"Велес-книги"  (  у  рукописі).  Рік  написання  -  1990)

[b]«Єсьми  русичі,  Дажбові  внуки!»[/b]

[i]Рік  написання[/i]  –  1990
[i]Малюнки  [/i][b]Зеновії  Юськів[/b]
[i]Готова  до  видання  [/i]–  1993
[i]Подання  до  фонду  «Відродження»  [/i]--  1997
[i]Подання  у  в-во  «Каменяр»[/i]  --  2005
[i]Подання  на  обласні  програми
по  книговиданню[/i]  –  2006,2007.
[b][i]Загублені  оригінали  ілюстрацій  [/i][/b]--  2007
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744440
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 02.08.2017
автор: Сіроманка