ми пантеони, певне вже втрачені.
небо не зглянеться. нас вже нема.
як і богів, що щастям ще значені,
час не шкодує, і доля німа...
ми розчинились в темнім минулому.
що то амброзія. втрачений дар
ми помилились, сонцем затулені,
неба хотіли, як мрії Ікар...
...............
ми вже історія, майже рукописи
і до сотні, до тисяч розбитих таких...
небо не зглянеться, станемо голосом
богів що утрачені, нектаром терпких...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744351
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2017
автор: Квітка))