Втікай у дику усмішку смородини,
У райдугу дзвінку із комашиних крил,
Колись ти був всього цього володарем,
Допоки атому душі ніхто не розчепив.
Втікай, втікай до точки сингулярності,
Коли у враженні уміщувалось все,
Бо далі маківка пізнання розсипається
У розмаїття фактів неживе.
У плямі світла ти - це аномалія,
Не змінена прицілом глядача,
З нашарування соціальної безпам`яті
Виймаєш ти себе - бадьорий злет меча.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744181
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.07.2017
автор: Віталій Стецула