Нас вбивають снаряди і міни,
А ще більше байдужість людська,
Та зневіра у долю країни
І натура хохляцька така.
Нас вбиває покірність, терплячість,
Що здається не має межі.
І що з того, що ми не ледачі,
Коли ми в своїй хаті чужі.
Тому їдуть у пошуках долі,
У чужі та далекі світи.
Тож, натомість стремління до волі,
Дехто мріє напхать животи.
Та у цьому самі завинили,
Бо впустили у дім ворогів,
Зкацапілих хохлів наплодили,
Відвернулись від своїх богів.
Відцуралися рідної мови,
Шанувати не стали батьків,
Віддали до російської школи
На поталу своїх малюків.
І отримали в третім коліні
Яничарів на рідній землі.
Тому злидні ми маємо нині
Та нікчемних вождів на чолі.
Нам нав’язують кляту двомовність,
Що вже стало підґрунтям війни.
І жертовність одних, це по суті
Є спокута двомовних вини.
Тому годі терпіти, мовчати,
Пора вже розправити спину!
Нам потрібно навчитись вбивати,
А не гинути за Україну!
27.07.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743746
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 27.07.2017
автор: Мирослав Вересюк