Давним - давно в селі одному,
а може в хуторі малому,
там дід із бабою жили
і дуже бідними були.
Дід служив десь на майдані,
баба дома хоч була,
та без діла не сиділа,
мички пряла, щось пекла.
Працювали, як уміли,
(знають люди із села),
на харчі лиш заробляли,
а з"їдали й знов нема.
Якось дід після роботи
сів на призьбі й задрімав,
баба його розбудила,
щоб бичка їй змайстрював.
- Із соломи зроби, діду,
а смолою осмоли.
- Що ти, бабо,геть здуріла?
Й відпочити не даси.
Нащо їй бичок той здався,
говори, не говори.
А вона пристала знову:
- Ну зроби, прошу, зроби!
Що робить? Дід взяв соломи
і бичка їй змайстрував,
осмолив його смолою,
і сердитий їй віддав...
Переспали, а на ранок
узяла баба мичок,
пішла прясти у садочок,
а за нею йшов бичок.
Сіла баба на могильці,
пряде кужіль і співа:
- Пасись, бичку, на травичці,
попряду мички сама.
Так бабуся пряла, пряла,
недопряла, задрімала...
А тим часом із ліска
ведмідь прийшов до бичка.
- Хто такий? _ бичка питає.
- Третячок, - відповідає.
- Третячок та ще й з соломи,
а у мене бік геть голий,
і смола на ньому є,
от везе мені, везе!
- Дай мені трохи смоли,
не пускай лише сльози!..
Баба тихо собі спить,
а бичок стоїть мовчить.
А ведмідь часу не гає
і за бік бичка хапає.
У смолі зав"яз зубами,
відірватися не зміг.
Потягнув бичка кущами
волохатий той ведмідь.
Тягне він його до лісу,
сердиться, ричить...
А в цей час проснулась баба,
схопилась, кричить:
"Іди, діду, подивися,
бичок добрий мій,
у садочок біля хати
ведмедя привів!
Де ж ти, діду, забарився?
Поспішай мерщій,
забери ведмедя швидше,
забери і вбий!.."
Вийшов дід нарешті з хати,
ведмедя забрав,
й щось бурмочучи під вуса,
вкинув у підвал.
А на другий день раненько-
ні світ, ні зоря,
баба кужелю набрала-
знов в садок пішла.
Повторилось усе, як учора,
хоч старалася стара,
коли кужіль вона пряла,
не заснути, не змогла.
Баба спала у садочку,
їв травичку третячок.
У садочок із лісочка
поспішав сірий вовчок.
Він бичка того оглянув,
хто такий він не питав,
догадався сірячок,
що з соломи той бичок.
Ну солома, як солома,
(баба спить, а дід десь дома),
зацікавила вовчка
не солома, а смола.
На вівчарні був вовчок
і обдер там свій бочок.
І зрадів тепер вовчок,
що осмолений бичок.
Він бичка за бік вхопив,
бо ж смолу здерти хотів,
рвав зубами і зав"яз,
не віддертися ніяк.
Тягне він бичка до лісу,
тягне, скавучить.
Та не чує цього баба
стомилася, спить...
Як проснулася стара,
а бичка її нема,
роздивилася навколо,
і сумна пішла додому.
Як прийшла вона до тями,
вовк з бичком був біля ями.
Погукала діда знову
забирати здобич нову.
Дід лиш вуса підкрутив,
та ще й бабу похвалив
і погладив він бичка,
у підвал загнав вовчка.
Доки з вами тут читали,
там лисицю упіймали,
за лисицею в обід
зайчик у садок прибіг.
Посадив усіх їх дід
у підвал і спати ліг.
Рада баба, радий дід-
буде шапка, буде хліб,
за лисички комірця
і ковбаски два кільця...
А на ранок світлий новий-
дід взяв ніж і вже готовий
із ведмедя зняти шкіру,-
ось таке у нього діло.
А ведмідь це як почув,
зажурився і загув:
"Ти не ріж мене, дідусю,
я тобі ще знадоблюся,
краще б відпустив мене ти в ліс,
я б медку тобі приніс...
Ти повір мені на слово,
відпусти , прошу на волю."
Каже дід тоді: "Гаразд!
Не збреши, вернись назад!"
І ведмедя відпустив,
а ножа все ж нагострив.
Вовчик звісно здогадався,
просив діда, не вагався,
Казав діду: "Не спіши,
і мене в ліс відпусти.
Я за це тобі і бабі
прижену овець отару,
легше жить тоді вам буде,
поважатимуть вас люди!"
Відпросилася й лисиця,
говорила для годиться:
"За послугу отаку
гусей й курей принесу!"
Потім й зайчика у ліс
відпустив звичайно дід,
обіцяв той не баритись
і з намистом появитись...
Ледь зажервівся світанок
ставив мед ведмідь на ганок,
вовк для діда і для баби
вже овечок гнав отару.
Не забарилася й лисиця-
є тепер усяка птиця
в баби й діда у сараї...
Ви спитаєте, що далі?
Далі... зайчик появився,
приніс буси і намисто.
Ну, а баба, аж сія,
та дарунки приміря...
Лиш овечок дід продав
і за них воли придбав,
а ще воза і мішки-
й вони добре зажили.
Дід тепер чумакував
не потрібний бичок став,
проти сонечка стояв,
доки зовсім не розтав.
Зрозуміли, любі друзі,
це вже казочці кінець,
а хто добре мене слухав,
той звичайно молодець!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2017
автор: геометрія