Мені приснилося село,
воно купалося в тумані,
а тиха річка, як було,-
завмерла в тихім здивуванні...
Ген усміхається ставок,
радіють ранку верболози,
а зелен-листям мій садок
роняв сріблисті диво-сльози.
А на узвишші краєвид,-
не відвести від нього очі,
і ніби спалах смолоскип,-
моргало сонечко охоче.
Уже проснулося село,
спішать до річки диво-коні,
усе навколо ожило,
дню усміхається поволі.
Я босоніж травою йду,
ноги втішаються росою,
а я у сні як наяву,
впиваюсь ранньою красою...
Мені приснилося село,
у раннім зареві сіяло,
як у дитинстві все було,
моя душа у сні співала...
P/S: А цього літа у селі
не довелося побувати,
тому і бачу його в сні,
щоб днями менше сумувати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743439
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2017
автор: геометрія