Мій Кривбас
Тулився вуст незайманим світанком,
Стелив під ноги тихий синій вечір
І обіймав муаровим серпанком
Дбайливо мої змерзлі плечі.
Весь стильний, в капелюсі, довгополий,
А посмішка – сія на всі карати!
Годинник має зоряно-квітковий
Хвилини щастя вчасно щоб вітати!
А в нього очі – кольору дощів,
Всміхаються з хитринкою мені...
Мій батьківський куточок у душі...
Тут ночі – оксамитні і шалені дні!
А він у серці рідний оберіг.
І, скільки ще шляхів пройти я мушу,
По-дружньому підтрима Кривий Ріг,
Плече підставить і зігріє душу.
А я завжди до нього повернусь ,
Бо так зумів мене приворожити!
А він – в рудий всміхається свій вус:
«Ну що, мала? Живемо й будем жити!»
©Тетяна Прозорова
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743318
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)