Ховають знову в Домовину
Мою єдиную дитину,
Мою Україну святу.
Такую: чисту, молоду
Ховають й гроші вже рахують.
І гніва Божого не чують..
Немов пани на всій землі.
Немов всесвітні королі.
Не хороніте..
Україна..
Дивіться, люди,
Ще живая!
Відкрила очі,
Та й до сонця
До неба руки простягає.
Тож, не закопуйте,
Нова весна, новеє слово,
В її душі, мов квіт, буяє.
Он, сина, мати на дорозі
З зрадливої війни чекає.
Війни продажної гидкої,
Яку нам влада дарувала.
Аби вмирали там синочки,
Аби країна вимирала.
Ой та.. війна, війна, біда…
Хрести хитає вітер волі..
А тії діти...
під хрестами.
мов квіти,
В’ялі,
в Краснопільськім полі !
На тому цвинтарі старому.
Не на одну!
Спочивають.
Не пожаліютсья нікому
Що душі помсти їх чекають.
Невмерлі душі козаків.
Вони ще вернуться Додому!
І нагострлять страшних кілків,
Поставлять вже на зраді кому,
Наведуть лад серед панів…
Панів продажних , в домовину
Які надумали покласти
Страждальну мати, УКРАЇНУ
ТАРАСІВ ЗАПОВІТ 2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2017
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)