звісно, боїшся. померти бояться всі
ти захлиналася б кожним подихом, коли б знала, що він останній;
я – так само, бо навіть коли замикаєшся в ванній,
бачу смерть, як вона витанцьовує, така гарна в тумані й росі;
і тоді я лякаюся, й боюся, що я боягуз –
та хіба то погано? гадаю: як стукатимуся до небес,
то чи впустять туди, чи впустять, як дівка відро впустила,
і летітиму я шкереберть,
і вже знатиму точно, що то: невчасна смерть,
коли ти вже нічого не вдієш. отака ти нечиста сила!
а коли вже впаду, проб'ю дірку в землі
аж до самого пекла. – чи не боїшся такого?
– і тоді всі чорти будуть тобі королі,
щоб тобою все правити:
всім гуртом, і по черзі, без кінця, всю дорогу.
та чи добре то? кажуть, до скону віків;
а може й не так, а лиш до страшного суду.
все одно – чи не страшно? і що б я тоді робив,
коли знав би таке? так, я знаю,
і ніколи вже не забуду.
і не буде вже як відкупитись, а ні вмитися – лиш уяви,
що розхлюпане м'ясо, кістки, кров та лайно на асфальті
та ще також, можливо, об'ява на жовтій газетній шпальті
– ото все, що від тебе лишилось; то страшне, й не дури голови,
бо вилетить з неї не пісня, але обдовбаний мозок,
що купив порося, а продав – своє власне життя,
щоб лиш якийсь кумедний барига-відморозок
приніс тобі й визнання, і квіти співчуття.
нехай ці дні минають чередою,
повільні та поважні: в них є своя краса;
нехай все забувається та плине за водою,
нехай дорожчають і хліб, і кава, й ковбаса –
не ведися на гроші, бо вони – це той самий дур,
бо ведуть все до смерти, що має недобру славу;
не ведися й на славу; але наркотики – то клятий бікфордів шнур,
що веде все до тебе, а ти
підриваєш мене цілковито – понад міру і попри уяву.
у людей, лиш коли вони вже помирають, виникають ті запитання,
що на них, певне втішений, любить відповідати бог:
дитино, я вже казав тобі: лиш не ведись на кохання;
а так – всього, чого лиш схочете, вистачить вам для двох;
а тепер ще послухай, щоб не журилася, наостанок:
чи не любиш задарма купувати щоденний хліб?
я – господь; я ніколи не вівся ні на що; я живий без коханок;
а ви – очевидно тупі, бо розумні були – змогли б.
лежу на порозі у тебе: не для того, щоб десь не пішла,
а щоб побачила, зглянулась, привітала й до себе впустила.
любе дитя, в цьому світі й без нас вистачає зла –
не ведися, коли тебе водить: хто веде, той нечиста сила
за твором: don't waste your time, motörhead
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2017
автор: norton