Люблю, коли Київ весною купається в зелені,
Вбираються, мов наречені, міськи квітники,
Всі люди навколо здаються привітно-веселими,
Що хочеться розцілувати усіх залюбки...
Радію, коли пустирі прокидаються скверами,
Коли в них з'являються лавочки і ліхтарі,
Коли заростають вони молодими деревами,
Щоб Київ забув, що колись там були пустирі.
Приємно, коли по стареньких, задріпаних вулицях
Іде свіжий запах асфальту від рівних доріг...
Новою бруківкою радісно й легко крокується,
Зника відчуття дискомфорту від стомлених ніг...
Люблю, коли місто прощається із довгобудами,
Вмикають вогні "пережитки радянських часів",
Які постають перед нами новими спорудами,
Звільнившися зрештою від будівельних лісів.
За щастя пройти, де встановлений пам'ятник Бикову,
Тут видно увесь лівий берег та ще й Бровари...
Хоч ця панорама для когось, можливо, є звиклою,
Та ваблять мене краєвиди з цієї гори.
Люблю попід вечір зайти до Печерських угодників,
(По будням в цей час там пустіють святі закутки)
Згадати живих й відійшовших до Господа сродників
І вниз по алеї троянд підійти до ріки...
Раніше любив ще гуляти зеленим Хрещатиком,
Де зараз іржаві каштани псують тільки вид...
Не знаєш, що гостям столиці тепер показати там,
Та що й говорити, навряд чи потрібен там гід.
Стемніє - стають тротуари Хрещатика сценами
Бродячих артистів, хто має й не має талант...
Безхатченки і неформали шляхами підземними
Сидять на підлозі, вдихають сечі "аромат".
Майдан вже давно не вражає своїми фонтанами...
"Теплиці", каміння, якісь магазини і... все.
Товчуться по ньому і молодь, і діточки з мамами,
Але я не знаю, що саме туди їх несе.
Торгівля б/в процвітає узвозом Андріївським,
Графіті потворні тут майже на кожній стіні
Будинків, яким про відновлення навіть не мріється...
Чи міг уявити Булгаков таке уві сні?
Дивують мене будівництва "нові технології",
Які називають в народі "вікно у вікно".
Ще прикро, коли на зупинці "шановні добродії"
Димлять цигарками, плюють, а усім - все одно.
Огидно мені, що недопалками, як засіяно,
Та в спальних районах ніхто не піклується цим.
Вночі не заснути від вию собак галасливого,
А вранці - в машину з... дарунками на каблуці...
Дратує, коли серед ночі ганяють "стріт-рейсери",
Від дикого звуку колотить у грудях набат.
Машини ревуть, а обкуренним підліткам весело,
Що замість глушителя в них унітазна труба.
Курсують тролейбуси "втомленою"** естакадою...
Шулявці загрожує повне падіння моста,
Та про реконструкцію майже ніхто і не згадує:
Немає проекту, і тягнуть кота за хвоста...
Ще сумно мені за "парковки", що були газонами,
Що дехто найменший затор об'їжджа по траві,
Що на мотоциклах летять пішоходними зонами,
І хто його знає, а що в водія в голові...
Величний Дніпро виглядає стічною канавою,
Й собака боїться напитися з нього води...
Рибалка у місті вже стала давно не цікавою,
А сморід болотний, як вісник лихої біди.
Ще прикро мені, що навколо в лісах - сміттєзвалища...
Заходиш туди і не знаєш, де сісти з дітьми,
Сліди від багаття, неначе зруйновані капища...
Духовні каліки, "під себе" вже ходимо ми...
Вражають масштаби каліцтва такого духовного...
А в кого спитай, "я ніколи ніде не смічу"...
Бо в душах людей стало темно, порожньо і холодно,
Немов би по Києву Бог запалив вже свічу.
Наш зовнішній світ відзеркалює внутрішню темряву,
Вчорашні спортсмени - сьогодні "пивні алкаші"...
Хай краще запалить свічки нам каштанове дерево
Як символ відродження світла людської душі.
Тоді буде Київ щорічно купатися в зелені,
Прозору водичку плескатимуть хвилі Дніпра.
А люди всі стануть насправді привітно-веселими,
Бо в душах у них проростатимуть квіти добра.
** з приводу нещодавньої часткової руйнації шляхопроводу столичний мер у притаманній йому манері пояснив, що міст просто втомився (в оригиналі - "устал").
На фото: Києво-Печерська Лавра.
Алея троянд, вид на Дніпро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742585
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 18.07.2017
автор: Ярослав К.