Ми досить дорослі, щоб не вірити долі, яка наче пух тополиний летить,
сідає на землю бездумно, і так само бездумно піднімається вгору,
Змішується з хмарами, інколи стає між парами, але то лише на мить.
А далі ранковими випарами знову тягнеться вниз. Шукає опору.
Але марно. Вона не вміє бути спокійною, покірною, тихою …
Буває сяде біля когось на лавці, торкнеться легко руки
Здається, що, все – назавжди тут. І накриває крихкою втіхою,
Доки не дмухне вітер, а далі чуття, ніби хімічні сполуки,
Що прагнуть підірвати такий ідеальний хвилинний світ,
Який знову прожитий і відданий їй на поруки.
Ми досить дорослі, та вкотре самі на обід …
© #КорицяМедова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742477
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2017
автор: Кориця Медова