Вогонь горить,що сили у печі,
він випікає,духмяні буханці.
Потріскують там дрова,що є сили,
цей дар,вони самі створили.
Ось в кузні,теж вогонь живе,
своєю силою,залізо гне.
На ноього повітря,як дмухає-
кажуть,ще більше сили наберає.
Десь чую,пожежна завиває,
бачу біду, будинок догоряє,
Велику силу вогонь тут показав,
та зла,ця сила-кожен таке б сказав.
Поля пшеничні,ось в диму-горять,
що сили люди,всі його гасять.
Поганий це вогонь,несе він лихо-
багато плачу в ньому і людського крику.
До того я веду-вогонь наше життя,
а наша сила теж,комусь,щось принесла.
Когось на добре діло"підвела",
а інших із-за нас "знайшла біда.
Тож треба думати,коли і що сказати,
щоб в добре русло допомогу направляти.
Вогонь від серця,щоб палав-
щоб щиро ближніх зігрівав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2017
автор: Бабич