В житті я не живу-я маневрую,
хоч з слухом все гаразд-а я не чую.
Я вірю в Бога-но грішу,
скажіть хтось ви мені-чому.
І бачу так,живу я не один,
тому і страх мене заполонив.
Собі признатись,кожний рад-
а людям ні-ось це вже страх.
Ми боїмось,таких як ми-
що скажуть друзі,а що зроблять вороги.
А правда там,в середині блукає,
і там без помічна,навірно померає.
А яб,хотів в дитинство повернутись-
жити у правді і брехні позбутись.
Щоб ближньому завжди я довіряв,
а ближній,щоб мене,поправді поважав.
Сціпивши кулаки і закусивши зуби,
давай признаємось собі,мій друже.
Ти приклад нам всім покажи,
повірити у себе,нам допоможи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742265
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2017
автор: Бабич